Почалася Перша світова війна, і швидкий наступ німецьких військ у 1914 р. примусив Іллю, який одружився і мав двох дітей, евакуюватись з прифронтової смуги на схід. Так сім’я Ізгурів опинилася на Полтавщині, у вже знайомому м. Кременчуці. Поневіряння злидні, різносторонні утиски, яких зазнала родина, відгукнулися серією фейлетонів і нарисів Ізгура у кременчуцькій газеті «Приднепровский голос». Через публікації, громадську роботу Ілля Ізгур отримав популярність серед містян. У серпні 1917 р. він був обраний до міської думи і затверджений її секретарем. На цій посаді працював до приходу Добровольчої армії та ліквідації думи. В 1919 р. Ізгур був заарештований денікінською контррозвідкою, приречений до смертної кари і все ж за дві години до виконання вироку йому вдалося втекти.
Після встановлення радянської влади Ізгур зміг професійно займатись улюбленими справами — літературою та дослідженням міжнародної мови есперанто, якій присвятив життя. І.Ю. Ізгур був обраний до українського комітету есперантистів, керівних органів міжнародних організацій — Генеральної ради Всесвітньої позанаціональної асоціації есперанто (SАТ), бюро Міжнародної асоціації революційних есперантистських письменників (ІАРЕВ), ЦК Союзу есперантистів радянських республік (СЕРР). Займався підготовкою словників мовою есперанто. Організував листування молоді з однолітками з–за кордону. Популяризував і поширював тему «революційної мови есперанто». Закордонні видання містили статті, присвячені Іллі Ізгуру. Сталося так, що за кордоном про діяльність українського есперантиста знали більше, ніж в Україні. В 1929 р. журнал «Червоний шлях» відзначив його нову книгу, привітав із званням Героя Праці (попередник Героя соціалістичної праці). «Письменник Ілля Ізгур написав мовою есперанто революційний роман «В ім’я життя». Роман цей мав великий успіх і перекладений майже на всі європейські мови. В європейських та американських революційних органах уміщено прихильні рецензії, що відзначають цікавий зміст роману, витриманість революційної ідеології і художність мови. Англійська критика вважає, що ця книга є безумовний доказ сили інтернаціональної мови. На жаль твір Ізгура ще не перекладений українською мовою, хоч автор живе на Україні, в Кременчуці».
Ілля Юхимович продовжував займатися самоосвітою. Не приховуючи, писав у анкеті «освіта домашня в обсязі вищої». Підтвердженням кваліфікації був висновок наркомосу України, який дозволив Ізгуру з 5 травня 1934 р. зайняти посаду доцента інституту педагогіки в Харкові.
У середині 1930–х рр. у СРСР навколо есперантистів було сформоване ідеологічне кліше, за яким міжнародна асоціація есперантистів — легальне прикриття контрреволюційної діяльності троцькістської організації, а її філіал на радянській території підтримував зв’язок з закордонним центром, висилав наклепницькі матеріали, розповсюджував антирадянську літературу.
У санкції прокурора на арешт І.Ю. Ізгура, підготовленій на підставі матеріалів, поданих секретно–політичним відділом УДБ НКВС республіки, вказано, що Ізгур був активним троцькістом, пов’язаним з керівництвом закордонної троцькістської організації. Використовував приїзди іноземних делегацій по лінії «Інтуристу» до Харкова для нелегальних зв’язків, у 1935–1936 рр. отримав троцькістську літературу, видану за кордоном. Ізгура заарештували в Харкові 21 жовтня 1936 р. Вже за тиждень підслідний був доставлений до Лук’янівської в’язниці у Києві. Військовою колегією Верховного Суду СРСР 3 вересня 1937 р. І.Ю. Ізгур засуджений до розстрілу з конфіскацією особистого майна. Розстріляний в Києві 3 вересня 1937 р. і таємно похований на спецоб’єкті НКВС (нині Національний історико–меморіальний заповідник «Биківнянські могили»). І лише 1959 р., коли змінилась політична воля керівництва держави «були виявлені нові обставини», що свідчили про необґрунтованість засудження. За висновком Головної військової прокуратури СРСР висунуте Ізгуру звинувачення було побудовано на сумнівних і суперечливих свідченнях попереднього слідства, які він спростував у суді, як і не знайшов підтвердження інший компромат матеріалів кримінальної справи. На підставі чого він був реабілітований військовою колегією Верховного Суду СРСР 19 березня 1959 р.
А в 1937 р., майже за рік після арешту і через місяць після страти чоловіка, була заарештована Ціля Борисівна Ізгур (Розовська), «як дружина засудженого учасника антирадянської троцькістської терористичної організації, яка на підставі наказу НКВС СРСР за № 00486 від 15 серпня 1937 р. підлягала притягненню до відповідальності» (навіть з «букетом» хронічних захворювань, зафіксованих тюремним лікарем). На єдиному допиті, протокол якого зберігся, слідчий цікавився контактами Іллі Юхимовича, їх розмовами на політичні теми. За ухвалою особливої наради вже 9 грудня 1937 р. вона прибула до Темниківського табору НКВС, де її розподілили до спецвідділення 2–го табпункту, розташованого на станції Потьма Ленінської залізниці, звідки Ізгур–Розовська надіслала кілька клопотань про перегляд справи. «Сам факт, що я знаходжусь у таборі як дружина зрадника Батьківщини, зовсім ізольовано від своїх дітей та онуків і, навіть, позбавлена права листування з ними, мене цілком убиває та забирає останні сили». Звернення були уважно вивчені центральним апаратом НКВС, який виніс постанову про відмову, «зваживши тяжкість злочину її чоловіка, з яким вона прожила 30 років». Це остаточне рішення «сталінського правосуддя» майже на півстоліття відкинуло реабілітацію Цілі Ізгур, яка відбулася лише за тридцять років після Іллі Юхимовича Ізгура.
Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України
Фото і коментарі:
- Ілля Юхимович Ізгур (1881–1937). Фото 1934 р.
- І.Ю. Ізгур в колі однодумців. м. Кременчук. Фото 1920–х рр. з архівної кримінальної справи, ГДА СБУ.
- Обкладинка книги Іллі Ізгура «Вогонь у конвертах».
- Завдяки діяльності Іллі Ізгура українське місто Кременчук набуло всесоюзної слави як центр розвитку есперанто. Будинок міської пошти. Листівка.
- Письменник Ілля Ізгур за роботою. Фото 1920–х рр. з архівної кримінальної справи, ГДА СБУ.
- Анкета НКВС заарештованого Іллі Юхимовичі Ізгура. 1936 р. Копія з архівної кримінальної справи ГДА СБУ.
