Згідно з Положенням було вирішено надалі присуджувати три премії за видатні твори літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва й кінематографії. Встановлений розмір нагороди дорівнював 2500 крб кожна. Перші дипломи та викарбувані із золота почесні знаки лауреатів у день народження Кобзаря, 9 березня 1962 р., отримали Павло Тичина й Олесь Гончар в галузі літератури, Платон Майборода в галузі музики.

За радянські часи неодноразово змінювався порядок присудження премії і розширилась кількість її номінацій. У 1969 р. був створений Комітет по Державних преміях Української РСР імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури, мистецтва і архітектури при Раді Міністрів УРСР та встановлено 5 щорічних премій. З 1977 р. було додано ще три — у галузях журналістики і публіцистики, теорії та історії літератури, театрального мистецтва. У 1982 р. додалась премія за найкращий твір літератури й мистецтва для дітей та юнацтва. З 1988 р. премії по архітектурі почали присуджуватись окремо створеним Комітетом.

Оновлений формат Шевченківської премії був прийнятий у 1996 р. у незалежній Україні. Комітет із Державних премій України імені Тараса Шевченка згідно з Указами Президента України №781/96 та № 1146/96 був підпорядкований Президентові України. Затверджено новий склад Комітету та нове Положення. Встановлено 10 Державних премій та одну Малу Державну премію за найкращий творчий дебют молодих митців віком до 35 років.

У 1999 р. з метою піднесення ролі і престижу державної премії як найвищої премії в галузі культури, літератури і мистецтва, вона отримала нову назву — «Національна премія України імені Тараса Шевченка». Указом Президента України № 1228/99 було ухвалено, що статус лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка попередніх років прирівнюється до статусу лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка. З 16 березня 2000 р. відповідно до прийнятого Закону України «Про державні нагороди України», Національна премія України імені Тараса Шевченка була віднесена до державних нагород України.

Зміни та нововведення були ухвалені в 2016 р. Указом Президента України передбачено внесення пропозицій щодо участі творів у конкурсі на здобуття Шевченківської премії експертами і членами Комітету, які обираються на три роки і здійснюють свої функціональні обов’язки на громадських засадах. Літературно–мистецькі твори, що претендують на відзначення також можуть висуватися культурними інституціями лише в одній номінації. Нагородження Національною премією здійснюється під час урочистого відзначення дня народження Тараса Шевченка. Щорічно могло бути присуджено не більше п’яти Національних премій у таких номінаціях: література, публіцистика і журналістика; музичне мистецтво; театральне мистецтво; кіномистецтво; візуальне мистецтво. Ухвалені також певні обмеження. Комітет мав обирати номінантів з осіб, які раніше не були лауреатами Національної премії. Також Шевченківська премія не присуджувалась посмертно.

Починаючи з 2026 р. значно оновилися та розширилися категорії лауреатів. Віднині щорічно присуджується 13 Національних премій у номінаціях: проза; поезія; літературознавство і мистецтвознавство; публіцистика і журналістика; музичне мистецтво; концертно-виконавське мистецтво; театральне мистецтво; кіномистецтво; візуальні мистецтва; фотомистецтво; декоративно–прикладне мистецтво; дизайн; творче кураторство культурно–мистецьких проєктів.

За багаторічну історію лауреатами Національної премії ставали понад 700 митців. Деяка умовність пояснюється наявністю у списку нагороджених творчих колективів–лауреатів з наявним складом учасників на час відбору. Списки яких на практиці постійно оновлювались. Безсумнівно, відхиленням від чинних умов і положень було присудження в 1964 р. мистецької Шевченківської премії очільнику СРСР Микиті Сергійовичу Хрущову «за видатну громадсько–політичну діяльність в Українській Радянській Соціалістичній Республіці». Починаючи з визначення перших лауреатів, мали місце порушення традицій незаангажованості власне Комітетом з нагородження. Коли лауреатом Шевченківської премії з української літератури став голова літературної секції Комітету Павло Тичина. Так само «нагородив себе» в 1978 р. директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР Микола Шамота, який тоді очолював Шевченківський комітет.

Серед лауреатів Шевченківської премії є чимало харківців. Українських митців, роки здобуття освіти, творчої діяльності яких пов’язані з Харковом. Цього року це письменник, військовослужбовець Павло Белянський, відзначений у номінації «Проза» за роман «Битись не можна відступити». Оксана Дмітрієва — головна режисерка Харківського державного академічного театру ляльок імені В.А. Афанасьєва, нагороджена в номінації «Театральне мистецтво» за постановки вистав: «Вертеп» та «Жираф Монс» (Харківський театр ляльок імені В.А. Афанасьєва); «Буря» (Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької); «Медея» (Івано–Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка).

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка, починаючи з 2002 р., започаткував серію видань «Бібліотека Шевченківського комітету» («БШК»). У цій серії здійснюються репрезентативні перевидання творів Шевченківських лауреатів різних років у рамках бюджетної програми «Українська книга», яку реалізовував Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Першим виданням серії «Бібліотека Шевченківського комітету» стала книга «Політ крізь бурю» видатного майстра української літератури, поета–академіка Миколи Бажана, опублікована київським видавництвом «Криниця» 2002 р. За цей час у «БШК» було випущено понад 110 різних книг з прозовими, поетичними, літературно–критичними, публіцистичними творами таких талановитих майстрів слова як Михайло Стельмах, Володимир Сосюра, Олесь Гончар, Андрій Малишко, Петро Панч, Василь Симоненко, Платон Воронько, Василь Земляк, Борис Антоненко–Давидович, Микола Вінграновський, Дмитро Луценко, Борис Олійник, Іван Білик. Найбільше книжок (23) у серії «БШК» побачили світ у 2008 р.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1, 2. Почесний знак лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка. Виготовляється з жовтого металу і має форму круглої медалі з барельєфним зображенням Тараса Шевченка (автопортрет у молодому віці), обрамленим подвійними пружками і просічним вінком рослинного орнаменту. Медаль за допомогою кільця з вушком з’єднується з фігурною колодкою у формі банта, обтягнутою стрічкою синього і жовтого кольорів. У центрі колодки розміщено зображення Знака Княжої Держави Володимира Великого на тлі зображень гілок калини та пензля і пера. Вікіпедія.

3. Диплом лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка являє собою папку темно–синього кольору, на лицьовому боці якої вміщено зображення малого Державного Герба України та розташовано напис «Диплом лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка». По периметру папка облямована лиштвою з тисненим зображенням лаврового листя. Внутрішні сторони Диплома мають вклейки зі сріблястого картону. На лівій вклейці вміщено автопортрет Тараса Шевченка в обрамленні рослинного орнаменту. На правій вклейці у верхній частині — зображення малого Державного Герба України і надрукований під ним на тлі фонового зображення Почесного знака лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка текст темно-краповою фарбою, яким зазначено дату видання і номер відповідного Указу Президента, прізвище, ім’я, по батькові лауреата, якому присуджено премію.
4. Копії архівних документів — проєкту постанови Ради Міністрів Української РСР від 20 травня 1961 р. «Про встановлення щорічних республіканських премій імені Т.Г. Шевченка»; проєкту «Положення про премії імені Т.Г. Шевченка». Державна архівна служба України.
5. Перші дипломи та викарбувані із золота почесні знаки лауреатів Шевченківської премії отримали Павло Тичина, Олесь Гончар, Платон Майборода. 9 березня 1962 р. ЕСУ.
6. Обкладинка книги Тетяни Швачко «Євгенія Мірошниченко» (2011) із серії «Бібліотека Шевченківського комітету».
7. Лауреат Шевченківської премії (2026) український письменник, військовослужбовець ЗСУ Павло Белянський, відзначений у номінації «Проза» за роман «Битись не можна відступити». 2024 р. Фейсбук.
8. Оксана Дмітрієва, головна режисерка Харківського державного академічного театру ляльок імені В.А. Афанасьєва, нагороджена Шевченківською премією (2026) в номінації «Театральне мистецтво» за постановки вистав: «Вертеп» та «Жираф Монс» (Харківський театр ляльок імені В.А. Афанасьєва); «Буря» (Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької); «Медея» (Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка). На фото нагородження О. Дмітрієвої 9 березня 2026 р. м. Київ.
9. Колекційний блок із 9 поштових марок «Укрпошти», підготовлений у межах проєкту «Власна марка». Дизайн Володимира Тарана. 09.03.2026 р.

• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
•