З 1920 р. Кирило Синельников здобував вищу освіту у Сімферополі на фізико–математичному факультеті Кримського (Таврійського) університету. Працював на кафедрі фізики лабораторним механіком, лаборантом, асистентом. Займався науковими дослідженнями під керівництвом відомого професора–електротехніка С.М. Усатого. Достроково закінчив університет у 1923 р. і за запрошенням свого наукового керівника працював старшим викладачем кафедри фізики в Азербайджанському державному університеті. Восени 1924 р. на ІV Всесоюзному з’їзді фізиків К.Д. Синельников виступив із доповіддю про поляризаційні явища в діелектриках. Доповідь молодого науковця зацікавила академіка А.Ф. Йоффе, який оцінив перспективність цієї роботи. Віцепрезидент Академії наук СРСР, видатний вчений запропонував молодому колезі роботу в Ленінградському фізико–технічному інституті (ЛФТІ). К. Синельников погодився. І незабаром під безпосереднім науковим керівництвом А.Ф. Йоффе успішно проводив дослідження з фізики діелектриків. Завдяки сприянню та заступництву академіка, К.Д. Синельников доріс до одного з провідних фахівців у галузі фізики. Він стажувався в найкращих наукових центрах Європи. Познайомився з провідними фізиками світу. Це допомогло йому у виборі власного напрямку наукової роботи.

У 1928 р. молодого вченого відрядили до Кавендіської лабораторії. Синельников отримав Рокфеллерівську стипендію, що дозволило два роки безперешкодно займатись наукою у Великій Британії. Співпрацював із Петром Капицею та Ернстом Резерфордом. Познайомився із майбутніми лауреатами Нобелівської премії Джоном Кокрофтом та Ернестом Уолтоном, які у той час працювали над створенням перших прискорювачів і експериментальних установок для розщеплення атома.

У Кембриджі Синельников вирощував та досліджував кристали кадмію, цинку та олова. Проводив перші дослідження з ядерної фізики. Підготував дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філософії на тему «Вплив магнітного поля на електропровідність монокристалів», але не встиг її захистити до від’їзду з Англії через дострокове завершення терміну свого стажування.

У вільний час він розважав колег грою на роялі. Одного вечора, незадовго до повернення на батьківщину, Кирило зіграв дует зі скрипачкою Едною Купер. Вона була випускницею коледжу, працювала вчителькою у місцевій школі. І невдовзі запросила Кирила познайомитися зі своїми батьками, яким він сподобався. Через три тижні Кирило Синельников запропонував Едні Купер стати його дружиною. Молодята зареєстрували шлюб у консульстві та обвінчалися в місцевій церкві.

Навесні 1930 р. Синельникови повернулися до Ленінграда. У ЛФТІ Кирила Дмитровича сповістили, що 16 травня 1928 р. в Харкові Вищою Радою народного господарства України було ухвалено рішення про організацію Українського фізико–технічного інституту (УФТІ), до колективу якого він повинен був доєднатися. На роботу в Харкові ретельно підбирали здібних науковців, здатних розв’язувати найсміливіші завдання: Лева Ландау, Євгена Ліфшиця, Лева Шубникова, Бориса Лазарєва, Дмитра Іваненка, Антона Вальтера. За два тижні після повернення з–за кордону Синельников виїхав на нове місце роботи. В Українському фізико–технічному інституті в 1930 р. був створений відділ фізики ядра, яким вчений керував до 1944 р. А потім, по 1965 р. працював директором інституту.

З УФТІ (з 1939 р. ХФТІ), пов’язане все подальше життя К.Д. Синельникова та його наукові здобутки. Саме в Харкові у жовтні 1932 р. разом із А.К. Вальтером, О.І. Лейпунським, Г.Д. Латишевим він здійснив експеримент з розщеплення ядра літію протонами, що були розігнані в прискорювальній трубці. Розщеплення атомного ядра наблизило еру використання атомної енергії, побудови атомних електростанцій. У 1937 р. під керівництвом К.Д. Синельникова та А.К. Вальтера був побудований найбільший в Європі електростатичний прискорювач на енергію в 3,5 МеВ (мега електровольт). Під керівництвом вченого були розроблені і виготовлені перші в СРСР надпотужні дифузійні масляні насоси. Під час Другої світової війни був створений діодний генератор сантиметрових хвиль для знаходження літаків у нічному бою КІАтрон. Таким чином, у Харкові виникла експериментальна «школа Синельникова». У передвоєнні та у повоєнні роки харківських колег відвідали іноземні делегації, до складу яких увійшли майбутні лауреати Нобелівської премії: Нільс Бор, Джон Кокрофт, Вернер Гейзенберг, Поль Дірак, Ірен та Фрідерік Жоліо–Кюрі.

Кирило Дмитрович був прекрасним педагогом і організатором. Із самого початку свого перебування на Слобожанщині він почав викладати у Харківському механіко–машинобудівному інституті. Понад 30 років пропрацював у Харківському університеті. Йому належить пріоритет у створенні ядерної спеціалізації та викладанні курсу експериментальної ядерної фізики. У 1948 р. Синельников брав активну участь в організації на фізико–математичному факультеті спеціального відділення ядерної фізики, на основі якого в 1962 р. був відкритий фізико–технічний факультет Харківського університету. Зусиллями вченого–експериментатора була створена найкраща та найсучасніша в СРСР електровакуумна лабораторія. Професор очолював у Харківському університеті кафедри електронних та іонних процесів, експериментальної фізики, фізики плазми. Випускники яких продовжили наукову роботу в ХФТІ. К.Д. Синельников виховав чимало талановитих учених, які користувалися заслуженим авторитетом і створили його наукову школу.

Помер К.Д. Синельников 16 жовтня 1966 р. і похований у Харкові на міському кладовищі № 2.

Національний науковий центр «Харківський фізико–технічний інститут» і зараз є однією з наймогутніших профільних установ в Україні. Науковці дотримуються традицій, закладених Синельниковим. За життя Кирило Дмитрович отримав чимало державних нагород. Визнанням вагомих наукових досягнень було започаткування Президією Академії наук України премії його імені (1974). На честь ученого названо вулицю в м. Харкові; відкрито пам’ятні знаки.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Кирило Дмитрович Синельников (1901–1966).
2. Кирило Синельников у мантії Кембриджського університету на офіційному заході. Велика Британія, кінець 1920–х рр.
3. Кирило Синельников з Ернстом Резерфордом у магнітній лабораторії. Велика Британія, 1929 р.
4. Головний корпус УФТІ. м. Харків, 1930 р.
5. Науковці сидять на сходах Головного корпусу УФТІ, ліворуч Л.В. Шубніков, О.І. Лейпунський, Л.Д. Ландау, П.Л. Капиця. Другий ряд: Б.Н. Фінкельштейн, О.М. Трапезнікова, К.Д. Синельников, Ю.Н. Рябінін. м. Харків, 1934 р.
6. Пам’ятний знак, присвячений розщепленню атомного ядра. Розташований на території ННЦ ХФТІ НАН України. Споруджений у 2002 р.
7. К.Д. Синельников у робочому кабінеті.
8. ННЦ «Харківський фізико–технічний інститут» НАН України. Вікіпедія.

• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
• Click to open image! Click to open image!
•