Знаком пошани Харківської обласної ради «За заслуги перед Харківщиною» нагородили учасника бойових дій, солдата Павла Гаращенка.
Колишній військовополонений отримав нагороду за мужність, самовіддане служіння Україні та українському народу, активну роботу на користь ветеранської спільноти Харківщини та з нагоди Дня Конституції України.
У березні 2022 року 25-річний Павло Гаращенко долучився до лав армії у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». До цього він працював зварювальником на заводі у Нікополі.
«Коли почалася повномасштабна війна, я вирішив сам піти, нічого не чекати, ніякої повістки, тому що я раніше служив, мав якийсь досвід військової справи. На Харківщині виборювали наші землі, які ворог зайняв. Ніс службу в напрямку населених пунктів Вільшани, Богодухів, Барвінкове, Ізюм. 22 квітня 2022 року потрапили в полон у Великій Комишувасі Ізюмського району. У нас було завдання зупинити противника. Ми його виконали, але опинилися в оточенні», – розповів Павло Гаращенко.
Майже два роки Павло перебував у полоні. Його звільнили 31 січня 2024 року в межах великого обміну – тоді вдалося повернути 207 полонених. За час перебування на території рф його переміщували до семи різних місць.
«Найгірше з усіх місць, де я був – це в республіці мордовія. Там багато хлопців не витримували катувань, знущань над людиною. росіяни це не визнають, але ми знаємо, як там. Крім того, вони змушували вчити російський гімн, запам’ятовувати в ньому кількість ком і крапок, розмовляти лише російською, слухати їхнє радіо. Якщо ти цього не знаєш, вони били. Тобто там б’ють завжди, різними методами: це і наручники, і електрошокери, палиці, ціпки, цькування собаками, надягання пакета на голову… Нам не зізналися, що везуть на обмін, це було схоже на етап перед зонами. Відразу думав, що все доведеться проходити заново – «прийом» від нових наглядачів. Настрою не було, та і який може бути настрій в полоні? Потім нас посадили в літак, потім автобус, і ми почали думати, що щось не так. І нарешті – обмін. Перші відчуття були незрозумілі: чи ти вдома, чи ти ще десь там. Але згодом прийшло усвідомлення, що ти вдома, ти вже в Україні, тебе чекає родина. Мене чекали брат і сестра, а також мама. На жаль, в 2024 році вона померла від раку, але все-таки ми побачилися, вона дочекалася мене», – сказав Павло Гаращенко.
Близько місяця в одній камері Павло Гаращенко перебував з Ігорем Шишком, який нині є директором Комунального закладу «Ветеранський простір «Пліч-о-пліч» Харківської обласної ради. На сьогодні Павло також через цей ветеранський простір проходить реабілітаційні заходи, займається стрільбою з лука та цього року брав участь у турнірі.
«Коли ми їхали в автобусі, поверталися з полону, то бачили, як по дорозі люди чекали, зустрічали нас з прапорами. Ти сидиш і просто плачеш. Люди тебе чекають. Це важко. Це дуже важко. Найголовніше зараз – відчути цю підтримку від людей. Саме підтримку. Це найголовніше», – зазначив Павло Гаращенко.
Від імені голови Харківської обласної ради Тетяни Єгорової-Луценко та депутатів висловлюємо вдячність кожному Захиснику та Захисниці, які борються за майбутнє нашої держави, які докладають усіх зусиль, аби наше небо було мирним і безпечним. Дякуємо за мужність! Слава Україні!
