У вересні 1932 року спеціаліста призначили на одну з керівних посад фабрики хімічного виробництва. Інженер відправився до столиці радянської України. Саме враження від побаченого з вікна вагону потягу «Москва—Харків» стали поштовхом для розуміння того, що українських селян цілеспрямовано винищують. У книзі спогадів «Важкі часи. 15 років інженера у радянській Росії. Правдива розповідь» Вінербергер порівняв колишні квітучі села з суцільною руїною, на яку їх перетворила радянська влада. Популярна на той час фотокамера «Лейка» дозволила йому до від’їзду з Харкова потай зробити майже 100 знімків, які за допомогою австрійських дипломатів опинилися за кордоном.
Завдяки цим фотосвідченням, представленим кардиналом Теодором Інніцієром та генеральним секретарем Міжнародного комітету національних меншин Евальдом Амменде в першій міждержавній організації — Лізі Націй, світ дізнався про геноцид українського народу.
Копії знімків Александра Вінербергера до редакції «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Харківська область» передала правнучка інженера фотохудожниця Самара Пірс, спадкоємиця знаменитої «Лейки» та фотоальбому.
Автори, укладачі книги проаналізували знімки і встановили знаходження окремих локацій на території міста. Так, натовп людей навколо крамниці «Торгсин» був відзнятий на перехресті вулиць Рилєєва та Свердлова (нині Полтавський шлях) (2_скан з відеосюжету ВВС News Україна «Голодомор. Харків. Це було тут» у сервісі ютуб). Загорожа зі штахетнику, під якою конали селяни, належала Озерянській церкві, а навпроти — як і дев’яносто років тому — нині розташований Холодногірський продуктовий ринок (3_фото_Холодна_гора). Жебрак з кухлем у руці зі ще одного фото, очевидно, збирав пожертву на містку за Благовіщенським базаром…
Помер А. Вінербергер 5 січня 1955 року і похований у м. Зальцбурзі, Австрія. За повідомленням видання «Україна молода», у 2020 році зусиллями учасників пластового проєкту «Врятуй могилу героя» було віднайдено його місце поховання (фото_Україна_молода).
Ігор Шуйський
