20 січня

Як правильно говорити з дитиною про інвалідність

Як правильно говорити з дитиною про інвалідність

Повномасштабна війна поставила нас перед великою кількістю викликів. Пліч-о-пліч наші захисники та захисниці, цивільні люди докладають зусиль задля перемоги.

Внаслідок війни зростає кількість травмованих та людей з інвалідністю. У МОЗ розповіли, як говорити з дитиною про інвалідність. Діти зазвичай не приховують емоцій і відверто запитують дорослих про все що їх цікавить, спричиняє страх, здивування або несприйняття.    

– Якщо вам необхідно поговорити з дитиною на цю тему, важливо передусім бути щирими, зважати на вік, стан та запит дитини, бути готовим до можливих запитань. 

– Нормально, якщо ви не знатимете відповіді на певні питання, тож будьте чесними з дитиною. Скажіть, що зараз у вас немає відповіді, однак ви обов'язково повернетесь до цієї теми трошки згодом. 

 

– Важливо розуміти, що дитину можуть цікавити деталі, в неї може бути багато додаткових запитань, однак не бійтеся слова «інвалідність». Головне правило – насамперед говорити про людину, а не її діагноз чи стан здоров'я: «людина з інвалідністю», а не «інвалід», «дитина з аутизмом», а не аутист*

* Інформацію про те, як використовувати правильну лексику та пояснювати дитині, чому ті чи інші слова є некоректними або навіть образливими для інших, можна знайти у словнику «Довідника безбар’єрності».

– Пам’ятайте, що дитині не потрібні від вас енциклопедичні знання. Для такої бесіди достатньо навчитися базових принципів толерантності, найголовніше з яких – це розуміння, що люди – різні і це нормально. Всі ми особливі по-своєму, тому дізнаватися особливості кожної людини, враховувати їх та пізнавати, як живуть інші люди – це важливо і неймовірно цікаво. 

Також важливо донести, що рівне та однакове ставлення до людей базується насамперед на повазі, а не на страху чи жалю. Тому важливо бачити передусім людину, яка потребує вашої підтримки і розуміння. Адже підтримка – це вже розмова на рівних. 

Наприклад: дівчинка Таня має порушення слуху, це її відмінність, як от в тебе ластовиння на носі. Таня спілкується жестовою мовою і ти також можеш вивчити якісь фрази, щоби вона тебе зрозуміла, та ви могли з нею спілкуватися. 

Поясніть дитині, що мати відмінні риси – це не є бар’єром чи перепоною для спілкування. Навпаки – це нові можливості дізнатися щось корисне та нове. 

Якщо ваша дитина спілкуватиметься з дітьми з інвалідністю, не заважайте їй, не забороняйте, а допомагайте навчатися толерантного ставлення. 

І найважливіше: якщо дитина бешкетує і ви хвилюєтесь, аби вона не травмувалася, ні в якому разі не варто лякати її, використовуючи фрази типу: «з такою поведінкою станеш інвалідом і опинишся у візку». Це найгірше, що ви можете зробити. Адже це може травмувати дитину, залякати її та сформувати в неї негативне ставлення до дітей/людей з інвалідністю. Краще поясніть, що через такі дії вона може травмуватись і тоді їй буде боляче. 

Загалом, у дітей набагато менше стереотипів, порівняно з дорослими. І для того, аби дитину нічого не бентежило чи не лякало, допоможіть їй дізнатися більше про людей з інвалідністю та розкажіть про речі, які полегшують їм життя: про колісні крісла, шрифт Брайля, слухові апарати, собак-поводирів, жестову мову тощо. 

Головне правило – у розмові будьте максимально щирими. Це допоможе вам знайти потрібні слова та порозумітися. 

Текст підготовлений на основі матеріалів «Довідника безбар’єрності», розробленого в межах ініціативи «Без бар’єрів» першої леді України Олени Зеленської. 

Шаблоны для сайта