21 січня

Київ, 22 січня 1919 року. До 104-ої річниці проголошення Акту Соборності України

Київ, 22 січня 1919 року. До 104-ої річниці проголошення

Акту Соборності України

Злука України була урочисто проголошена під час святкового мітингу на Софіївській площі в Києві 22 січня 1919 року.

Церемонія розпочалась о 12-й годині заявою представників делегації ЗУНР Лева Бачинського, Лонгина Цегельського, Ярослава Олесницького про волю об’єднатися в одну соборну українську державу. Промови лунали українською і французькою мовами для запрошених представників іноземних дипломатичних місій. Голова Директорії УНР Володимир Винниченко привітав рішення, а член-секретар професор Федір Швець урочисто проголосив текст підсумкового документу – Універсалу Директорії Української Народної Республіки.

 

 

 

«Однині во єдине зливаються століттями відірвані одна від одної частини Єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка /Галичина, Буковина і Угорська Україна/ і Наддніпрянська велика Україна.

Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.

Однині є Єдина незалежна Українська Народна Республіка.

Однині Народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну Самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».

За документальними джерелами, свідченнями учасників події, ця дата була обрана Радою народних міністрів УНР невипадково і збіглася із першою річницею проголошення IV Універсалу Української Центральної Ради, яким проголосили незалежність Української Народної Республіки від Росії. На проведення заходу було виділено 100 тисяч карбованців державних коштів. Режисерську постановку, оформлення доручили відомому театральному і громадсько-політичному діячу Миколі Садовському.

Центр міста прикрашений прапорами, килимами, полотнами з національною символікою. На балконах прилеглих будинків розмістили погруддя, портрети Тараса Шевченка. Тріумфальну арку при вході з Володимирської вулиці на Софіївську площу прикрасили святковим панно і старовинними гербами України і Галичини.

Акт Злуки і поєднані з цим заходи відбулися в присутності українського духовенства, учнівської молоді, запрошеної громадськості. Підсилив піднесений настрій молебень, військовий парад у супроводі духового оркестру. Лонгин Цегельський згадував: «Те, що ми тоді там переживали, це історія нації у творенні, це епопея національно-державного відродження. Такі хвилини рідко лиш і не всякому доводиться переживати. Ми ж саме переживали їх, були свідками їх та були самі авторами й акторами. Ми творили історію, і що-небудь будучі покоління думатимуть про нас, творців та акторів цих подій, як-небудь вони осудять нас усіх, тодішніх українських політиків, але яким би шляхом вони не вели дальші змагання нашого народу до самостійної та соборної України – все вони мусітимуть нав’язувати до тих історичної ваги актів, що їх ми там, у Києві, тоді доконували…»

Новим гербом об’єднаної держави оголосили Тризуб, впроваджено в грошовий обіг гривню. Символіка УНР поширилася на грошових банкнотах, поштових марках і листівках. Налагодили економічні, військові зв’язки між Києвом і західною областю (у результаті злуки ЗУНР отримала нову назву, відповідно Західна область Української Народної Республіки – ЗОУНР).

Оновлений склад уряду прийняв низку важливих життєво необхідних законів. До складу делегації на Паризьку мирну конференцію увійшли представники двох колишніх республік, на якій була представлена оновлена мапа єдиної України. Водночас, інтеграційним процесам завадили суттєві розбіжності у зовнішньополітичних орієнтирах. Таким чином, попри перші успіхи, поставленій мети оновленій УНР досягти не вдалось. Через окупацію західноукраїнських земель і розбрат серед керівництва української республіки нове державне утворення фактично перестало існувати.

Рік по тому Володимир Винниченко у книзі «Відродження нації» критично поставився до хиб і помилок, які супроводжували процес державотворення і призвели до скасування Акту Злуки наприкінці 1919 року. Втім, він був впевнений, що «раніше чи пізніше та українська державність, яка властива природі нашої робітничої нації, державність, яка має, як держава, як орган класового примусу й утиску, зникнути й перетворитися в громаду працюючих, соціально-рівних, творчих і вільних людей, – неминуче мусить бути і буде».

Щасливіша доля спіткала рішення Ради народних міністрів УНР про святкування Дня Соборності України. Спочатку засідання у складі міністрів М. Ю. Шаповала, С. С. Остапенка, П. К. Пилипчука, І. І. Огієнка, І. Л. Липи, О. П. Греківа, М. І. Білинського. І. Д. Штефана, Д. Л. Симоніва під головуванням В. М. Чехівського та О. К. Мицюка ввечері 18 січня 1919 року заслухавши доповідь Голови Ради В. М. Чехівського постановило призначити день свята на 22 січня 1919 року. А вже після успішно проведеного заходу 24 січня 1919 року той самий державний орган ухвалив Закон «про встановлення святкування 22 січня, як дня проголошення самостійності України», у якому ця дата визначалася щорічним святом. Назва ж свята День Соборності увійшла в ужиток пізніше як сполучення, органічно поєднане із сподіваннями народу на власну українську державу.

Фото :

  1. Урочистості на Софіївській площі з нагоди проголошення Акту Злуки українських земель. Фото з дзвіниці Софійського собору в Києві, 22 січня 1919 року Інтернет-ресурс
  2. Проголошення Акту Соборності України, 22 січня 1919 року Інтернет-ресурс
  3. Універсал Директорії Української Народної Республіки. 22 січня 1919 року. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 1429 оп. 1 спр. 5 арк. 5.
  4. Урочиста обітниця Директорії УНР. Поштова листівка, 1919 рік. Інтернет-ресурс
  5. Мапа України, представлена українською делегацією на Паризькій мирній конференції, 1919 рік. Інтернет-ресурс
  6. Десять гривень державного банку Української Народної Республіки, 1919 рік. Інтернет-ресурс
  7. Свято Державності і Соборності України 1918–1919. Ілюстрація, 1919 рік. Інтернет-ресурс

Шаблоны для сайта