Цього року 8 жовтня виповнюється 85 років від дня смерті Гната Мартиновича Хоткевича (1878–1938), письменника, педагога, театрального організатора і громадсько-політичного діяча. Ця неймовірна високообдарована людина здобувала славу Харкову як українському місту. Талановитий поет, драматург, прозаїк, перекладач. Засновник харківської школи, автор першого підручника гри на бандурі. Викладач Харківського музично-драматичного інституту. Керівник капели бандуристів у Полтаві, які досягли визнання, отримавши контракт на гастролі Північною Америкою. Автор близько 600 музичних творів, вправно володів вокалом, грою на фортепіано, скрипці, бандурі. Громадська діячка Надія Суровцова, яка вважала Г. Хоткевича «романтичним символом українського руху, любові до батьківщини, її минулого, сучасного та майбутнього», у мемуарах навела підліткові враження від концерту в м. Умані. «Вийшов молодий бандурист у вишиваній українській сорочці не нашого зразка, з стрічкою-краваткою на високому комірі. Голубі очі, невеличкі вуса, отакий собі. І заспівав. Він мав невеличкого тенора, дуже приємного, а репертуар був добірний на ту пору. Що б він не почав, все викликало бурю оплесків». Музичні вечори з теплотою згадували професор Микола Сумцов, письменниця Христина Алчевська.

Вже у молоді роки Гнат Мартинович виявив організаторський хист, підготувавши виступ кобзарів-лірників до ХІІ Археологічного з’їзду в Харкові в 1902 р. Фундатор першого в царській імперії робітничого театру, до якого залучив робітників паровозного заводу. «Єдиний «тілігент» з них був я», посміхався у вуса. Здобувши вищу освіту в Харківському технологічному інституті, він працював інженером на залізниці. «А дати в ті часи 150 свідомих українців у робітничу масу – я вважаю серйозною заслугою». Активний учасник революційних подій 1905 року, через реакцію царату Хоткевич вимушений залишити рідне місто та емігрувати до Галичини. У селі Красноїлля організував першу трупу Гуцульського театру – унікального явища, яке через наполегливість керівника набуло відомості. Підготувавши гастрольний репертуар, Хоткевич і його колектив поїхали до Харкова, Одеси, Херсона, Миколаєва, Києва, Москви.

Гнат Мартинович встигав вести копітку дослідницьку роботу. Оцінюючи його науковий доробок, як шевченкознавця, фахівці відзначали нову і оригінальну постановку проблеми, солідну аргументацію на основі архівних і мемуарних першоджерел, різнобічність і талановитість автора.