Друге, про що хотілося б сказати сьогодні. Коли ми проходимо такі тижні, такі як цей, сповнені болю та непростих дискусій, важливо, щоб люди розуміли: те, що в них на серці, бачать, і зміни, які потрібні, будуть зроблені.
Це стосується багатьох речей, від недбалості, яка буває, до радянщини та жахливої бюрократії, які не дають Україні, не дають багатьом у наших силах оборони реалізувати свій потенціал правильно – ефективно.
Ми маємо захистити Україну. І ми захистимо – я в цьому не сумніваюсь. Вірити в Україну – це знати, що Україна й українці можуть зберегти незалежність, збережуть, повернуть своє.
Але, так само як і після 24 лютого, це можна зробити разом – і тільки разом, у єдності, дбаючи про державу, про тих, хто поруч із тобою, про українців, хоч би де вони були. Зберегти єдність народу – найважливіше. І я вдячний усім, хто докладає зусиль заради цього.
І ще одне. Авдіївка. Марʼїнка. Лиман. Бахмут. Купʼянськ. Мелітопольський напрямок. Херсонщина. Артилеристи 55-ї бригади «Запорізька Січ». 95-та окрема десантно-штурмова бригада. 68-ма окрема єгерська бригада. «Сімдесятдевʼятка» ДШВ. 33-тя й 31-ша окремі механізовані бригади. Наша потужна 54-та окрема механізована бригада. 57-ма окрема мотопіхотна бригада. 82-га окрема десантно-штурмова бригада. Я дякую всім вам, воїни, хто бʼється заради України, хто вірить в Україну! Дякую всім командирам, які дійсно дбають про людей! І дякую всім, хто працює заради України та хто у світі допомагає Україні!
Кожен тиждень має робити Україну сильнішою. Це обовʼязково. І це спільне завдання всіх у державі. Усіх.
Слава Україні!