Геноцидом українського народу Голодомор 1932–1933 років визнали парламенти близько трьох десятків держав світу, а також Європейський парламент і Парламентська асамблея Ради Європи. У Північній Америці штат Айова став тридцять третім у США, в якому було прийняте таке рішення. Влада штату Нью-Йорк опублікувала прокламацію з нагоди 90-х роковин Голодомору і проголосила листопад місяцем пам’яті про Голодомор-геноцид в Україні.

У 1933 році, під відчутним тиском і погрозами сталінського режиму, визнання міжнародним товариством голоду в Україні надзвичайною подією виявилося неможливим. До голови Лігі Націй – першої міжнародної міждержавної організації, створеної з метою розвитку співробітництва, досягнення миру і безпеки – звернулися представники кількох українських закордонних організацій. Йогана Мовінкеля, який очолював Лігу Націй, ознайомили з документальними матеріалами про штучний голод на території радянської України. Вражений норвежець відразу порівняв почуте з розповідями співвітчизника, колишнього верховного комісара Ліги Націй у справах військовополонених, лауреата Нобелівської премії миру (1922) Фрітьйофа Нансена, який у січні 1923 року в Харкові у перемовинах з урядом радянської України представляв Міжнародну комісію допомоги потерпілим від голоду 1921–1923 рр.

У Женеві 29 вересня 1933 р. відбулась 76-та сесія Ліги Націй за участі представників 14 держав. Йоган Мовінкель представив на обговорення питання допомоги голодуючим в Україні. Він чотири рази звернувся з трибуни до присутніх, переконуючи країни-учасниці у необхідності організації негайної допомоги. Той заклик не був почутий. Постійні члени Ради – Франція та Велика Британія – не підтримали пропозицію. Справу було доручено Міжнародному Червоному Хресту, на відозву якого керівництво СРСР від допомоги категорично відмовилося, заявивши, що жодного голоду немає. Українці допомоги не отримали та залишилися наодинці долати жахіття, штучно створені тоталітарним режимом.