Військовий, історик, патріот України. Пам’яті Микити Білостоцького

Гідному синові України, історику музеєзнавцю, учаснику Революції Гідності, викладачу, військовому психологу Микиті Олександровичу Білостоцькому 21 лютого мав виповнитися 51 рік. Відданий своїй справі, він присвятив життя популяризації історії та культури України. Ставши боронити Батьківщину, загинув у бою російсько–української війни 5 серпня 2022 р.

Народився Микита Білостоцький у Харкові 21 лютого 1975 р. у інтелігентній сім’ї, у якій завжди цінували знання і поважали особисту думку. Батьки передали синові любов до друкованого слова. Рано навчившись читати, хлопець знайшов у книгах надійне джерело особистого розвитку. У поєднанні з рисами характеру — спостережливістю й допитливістю — це посприяло швидкому формуванню ерудованої, незалежно мислячої, креативної молодої людини.

У шкільні роки стало очевидним, що гуманітарний напрямок буде пріоритетним у подальшому виборі професії. Цьому сприяло захоплення юнака оприлюдненою наприкінці 1980–х рр. інформацією з недалекого історичного минулого, яка раніше приховувалась від радянського суспільства. І відбилося на формуванні системи його духовних, ідеологічних та політичних цінностей. У 1992 р. Микита Білостоцький за тематичну колекцію «Сталін і сталінізм» був відзначений бронзовою нагородою на філателістичній виставці в Харківському палаці дитячої та юнацької творчості.

У 1992 р. М. Білостоцький вступив до Харківського інституту культури, обравши нову спеціальність «Музейна справа та охорона пам’яток історії та культури». Під час навчання активно досліджував історію Дробицького Яру — урочища поблизу Харкова, місця масових розстрілів нацистами цивільного населення у 1941–1942 рр. Долучився до збору матеріалів для експозиції Навчально–просвітницького комплексу музею Голокосту, створеного на базі Харківського Будинку вчених. Досліджуючи прояви репресивної політики тоталітарних режимів у 40–х рр. ХХ століття, М.О. Білостоцький зупинився на повоєнній антисемітській кампанії в радянській Україні — маловивченій темі, якій молодий музеєзнавець присвятив наукові публікації.

Символ боротьби за незалежність. До Дня Державного герба України

Сьогодні країна відзначає День Державного герба України. Це символ волі і незламності, хоробрості та єдності Українського народу. Символ, з яким відважні воїни мужньо боронять рідну землю від заклятого ворога і супротивника, окупанта і загарбника.

Державний герб — один із трьох офіційних символів, разом із прапором і гімном. Він презентує Україну як суверенну незалежну державу, є офіційною емблемою, що зображується на офіційних документах, печатках, грошах. Малим Державним гербом, відповідно до Конституції України, є золотий тризуб на синьому щиті, затверджений Верховною Радою України 19 лютого 1992 року.

Вперше питання обрання герба постало у листопаді 1917 року з проголошенням Української Народної Республіки. Для цього Центральна Рада створила спеціальну підготовчу комісію, очолювану професором Михайлом Грушевським. До неї входили історики, юристи, гербознавці та художники. Від 6 січня 1918 року тризуб із хрестом по середині у восьмикутній рамці розмістили на перших грошах УНР, які створив художник–графік Георгій Нарбут.

Сучасний герб Верховна Рада України затвердила 19 лютого 1992 року як Малий герб України, визначаючи його головним елементом великого Державного Герба України. Ним став золотий Тризуб на синьому щиті — національний символ українців часів визвольних змагань XX століття. Його проєкт був розроблений групою українських геральдистів ― Андрієм Гречилом, Олексієм Коханом та Іваном Турецьким.