«В поколіннях я озвуся». Павло Тичина

23 січня минає 135 років від дня народження Павла Григоровича Тичини (1891–1967), українського поета, перекладача, публіциста, громадського та державного діяча, новатора поетичної форми, фундатора кларнетизму.

Павло Григорович Тичина походив зі старовинного козацького роду. Пращур поета, за родинним переказом, був полковником у війську Богдана Хмельницького. Павло народився 23 січня 1891 р. у багатодітній родині в с. Піски на Чернігівщині. Навчався у земській початковій школі, де викладав його батько. З 1900 р. став співаком архієрейського хору при Єлецькому монастирі. Здобував освіту в духовному училищі, духовній семінарії в Чернігові. Викладач малювання відомий живописець і педагог Михайло Жук посприяв формуванню особистості молодої людини. Він ввів юнака у коло української інтелігенції, познайомивши Павла Тичину з Михайлом Коцюбинським. Той, в свою чергу, показав поетичний зошит поета–початківця Михайлу Грушевському. У 1912 р. у «Літературно–науковому віснику» відбувся друкований дебют Павла Тичини.

Під час навчання в семінарії Тичина подружився з Григорієм Верьовкою, Василем Елланським, Аркадієм Казкою та з іншими відомими у майбутньому українськими діячами. Павло Тичина цінував дружбу, вмів підтримувати взаємини протягом життя.

У 1913–1917 рр. навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту. Але через революційні події не отримав диплома. Він багато працював: у редакціях газети «Рада» і журналу «Світло», помічником хормейстера у театрі Миколи Садовського, рахівником у Чернігівському губернському земському статистичному бюро. У 1917 р. був завідувачем відділу хроніки газети «Нова Рада». Згодом завідував відділом поезії журналу «Літературно–науковий вісник», був головою української секції Всеукраїнського видавництва.