Будинок письменників «Слово» у спогадах Володимира Ґжицького

15 жовтня виповнилося 130 років від дня народження українського письменника, перекладача Володимира Зеноновича Ґжицького (1895–1973), який працював у Харкові в 1919–1933 рр. Яскравий прозаїк, він пройшов шлях від початківця до відомого майстра, автора всесвітньо відомих історичних романів «Опришки», «Кармелюк». Про Харків 1920–1930–х рр. В. Ґжицький написав у своїх мемуари, згадавши своїх побратимів з письменницького цеху та будинок «Слово», в якому проживав.

Він народився 15 жовтня 1895 р. у с. Острівець Теребовлянського повіту у сім’ї народного вчителя Зенона та його дружини Стахії Ґжицьких. Здобувши початкову освіту, навчався в гімназії у м. Станіславові. Там життєвий шлях Володимира дивним чином перетнувся з відомим на Галичині поетом Василем Пачовським, який Крайовою шкільною радою у вересні 1905 р. був призначений на однорічну педагогічну практику вчителем української мови та відряджений до тієї ж гімназії, у якій навчався Ґжицький. Спілкування з В. Пачовським — співорганізатором літературного гуртка «Молода муза», що наслідував західноєвропейські модерністські напрямки в літературі, вплинуло на подальшу долю тоді ще десятирічного хлопця. На гімназичні роки припадають публікації перших віршів В. Ґжицького. Щоправда, занадто віддане «служіння Евтерпі», музі поезії, мало не зашкодило навчанню. Втручання батька, якому Володя пообіцяв залишити «літературну творчість» до опанування науками, врятувало хлопця від виключення з гімназії.

До письменства Володимир Ґжицький повернувся вже в Харкові. До Слобожанщини він потрапив 1919 р. у закритому вагоні потягу з колишніми вояками Української Галицької Армії, полоненими денікінцями. Посидівши два місяці у харківській в’язниці, втік і переховувався у місті до приходу військ більшовиків.