Творчі здобутки видатної педагогині Христини Данилівни Алчевської
16 квітня виповнилося 185 років від дня народження видатної української діячки у галузі народної освіти, педагогині Христини Данилівни Алчевської. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у створеній Христиною Алчевською Харківській приватній жіночій недільній школі здобуло освіту понад 17 тисяч жінок. Їй належать розробки методики навчання грамоті дорослих, перших систематичних навчальних програм і посібників для народних шкіл.
Вона народилася 16 квітня 1841 р. у містечку Борзна Чернігівської губернії у сім’ї учителя повітового училища. Скоро родина Журавльових поїхала до міста Курська, центра сусідньої губернії, де минуло дитинство Христини та її братів. Від матері, освіченої жінки сербського шляхетного роду, Христина Данилівна успадкувала музичні таланти, світлий розум і дар «притягати серця людей». Батька ж не сприймала через жорстокість до оточення і залежних від його волі кріпаків. Коли вже дорослою їй іноді доводилося каятися за негідні вчинки, вона повторювала: «в мені просинається батько».
Прибічник патріархального укладу «домострою», де голова родини відповідальний за духовний і фізичний стан своїх домочадців, Журавльов–старший вважав зайвим і навіть шкідливим здобуття донькою освіти. Тому Христині, яка прагнула знань, довелося навчатися потайки самотужки. Підслуховуючи й підглядаючи за навчанням своїх братів, які засвоювали грамоту під опікою бідняка–семінариста. Освоївши читання, вона вивчила байки Крилова й виразно декламувала їх, розважаючи кріпосних кухарок і водночас відточуючи свої ораторські навики. Коли брати поступили в гімназію, здібна дівчина допомагала їм виконувати домашні завдання. Особливо подобалось їй складати художні тексти. Вчителі вважали натхненно написані твори зразковими. Поки не розкрили таємницю, зрозумівши, хто був їх справжнім автором. До того ж старша сестра горе–гімназистів вже здобула популярність поетеси серед містян Курська, опублікувавши свої перші вірші в газеті «Северная Пчела». Історія мала завершитися скандалом, але в гімназії пожаліли дітей, яким й так після смерті матері не вистачало батьківської опіки.
